Головна     Розмовник   Новини     Авіабілети   Готелі  
Home

Нова подорож в Албанію

Нова подорож в Албанію

    Кінець травня, містечко Брела, запах рододендронів зводить з розуму, море тихо хлюпоче майже біля самих ніг. Є ще цілий тиждень перед початком сезону, а крім неї - дикий спокуса нікуди не їхати: сісти в нірвані на пустельному березі, піддати своє тіло засмазі й налаштуватися на позитив. Але є у кожної людини тяга до пригод - у кого-то, як, наприклад, у мене, вона проявляється особливо в «патологічної» формі. А адже хтось може цю тягу замкнути в комору і не випускати заради нірвани і налаштування на позитив на полупустынном березі. А я не можу. 

Фортеця Розафа


  Прикинемо. Від Брели до кордону з моєї улюбленої Албанією - близько 400 км через Дубровник і половину прибережної Чорногорії. Час у дорозі - недовго.    Прикро одне, знову на білоруських номерах кордон не перетну.

   Щоб я ще раз купував машину у близьких знайомих - та ніколи в житті, треба ж, купився на потужний двигун і «крутий» вигляд (хоча і цей автомобіль приніс багато позитивних емоцій). Та ось тільки забув електрику перевірити. І як раз по частині електрики мене, а точніше нас з Мариною (моя дружина), чекали різні неприємності: евакуатор в Мінську, нові ключі, СТО 1 і СТО 2 і вердикт - помилка иммобилизационной системи. Тобто, як сказали, помилка мандруюча (спорадична), невиліковна «за дешево», а «за дорого» - будь ласка. Але краще нехай СТО 2 «йде в пень»! Близьке ж знайомий запевняв, так і продовжує донині запевняти, що у нього авдотья («Ауді») вела добре, заводилася і з евакуаторами не була знайома. Нехай це залишиться на його совісті. А може і на моїй, а може просто машина не хотіла господаря міняти - от і вередувала. Але примхи не для Албанії, мене абсолютно не приваблювала можливість «не завестися» де-небудь, наприклад, в Эльбасане, адже місця ще нетоптаные і, відповідно, незнайомі, а мій албанська на тому рівні, що я не зміг би ніколи пояснити про «мандрівну (спорадическу) помилку иммобилизационной системи у «Ауді А4» з двигуном 2.6 літра».
 
Кафе національної кухні


 І знову зі мною Дмитро. Насправді я дуже ціную дружбу з цією людиною, хоча часто люблю побурчати на нього. Від виникнення ідеї до її реалізації в нього проходить в середньому кілька годин, якщо немає візових та інших обмежень або фінансових труднощів. Наше спілкування нам забезпечило обидві поїздки в Албанію і одну в Македонію, про яку вже було написано трохи раніше. Дмитро живе і працює в Дубровнику, ми з Мариною до нього наїжджаєте в літній сезон для розмов на політичні та інші теми, причому, незважаючи на абсолютно протилежні підходи, нам це не заважає спілкуватися далі. 

Велипоя

У Хорватії я взяв в оренду «Опель Астру» з причини, зазначеної вище. Двигун там було набагато менше, всього 1,4. Дмитро право керування машиною у мене забрав в Дубровнику, він сам любить. А близько трьох годин дня ми знову були у знайомого нам переходу «Муричан». І тут нас спіткала жорстока невдача. Перед нами стояв автобус, який віз західних туристів в Тирана. Віза для громадян країн ЄС в Албанію не потрібна, однак прикордонні процедури займають деякий час - кожному в паспорт по штампу. Автобуси, та й взагалі будь-які автомобілі в Муричане пропускають по одній колії. Загалом, на спеці очікування на кордоні - не саме приємне проведення часу. Але яке щастя, на стороні албанської я побачив знайомого прикордонника, ще з 2005 року. Цікаво, чи згадає чи ні? Згадав, мало того, поставив нас перед автобусом, причому не за гроші, а за «просто так». Мимовільна паралель семирічної давності. КПП «Варшавський міст» і нескінченно-нескінченна черга. Люди засмагають прямо біля своїх машин, накинувши на голови майки. Черга рухається на метр за одну годину. Поруч бігають хлопчики, а їхні очі бігають трохи попереду їх самих.

Звучить питання:
- Може під шлагбаум?
- Скільки?
- Пятьдесять!
- євро чи долларів?
- Все одно тільки до вечора чи аж до ночі пройдете.

Кажуть, що ситуація змінилася. Цікаво, наші прикордонники теж автомобіль з іноземними туристами поставлять перед автобусом? 

Мальовничий краєвид Дайте

У посольстві Албанії нам розповіли, що буквально в декількох кілометрах від кордону є чудовий новий курорт Велипоя, з абсолютно новими готелями. Дійсно, проїхавши все ще дерев'яний міст через Буну, помилувавшись на беззмінного варта Шкодера - фортеця Розафу і виїхавши на головну магістраль до Тирані, ми побачили знак: «Велипоя». Згорнули. Прекрасна нова дорога, трохи завузька, правда. Скажу так: Велипою ми не знайшли, ні, вона була, але ми не зовсім правильно зрозуміли. 

Туристичний готель в горах


 Справа ось в чому. Стиль дорожнього будівництва в Албанії дещо відрізняються від звичного нам. Головні дороги знаходяться у віданні якогось центрального міністерства, проте в містах та селищах вони відносяться до відповідальності мерій. Посилено фінансуються поки що саме головні, а от дороги в дрібних населених пунктах нагадують те, що звично в українській глибинці: знаків немає, доріг теж.

 
Top
#fc3424 #5835a1 #1975f2 #c6c688 #da2542 #29783d